Мої учні інколи запитують, чи хотілось мені стати вчителем? Колись у дитинстві я збирала друзів моєї молодшої сестри і проводила з ними урок. Вела журнал та перевіряла зошити уявних учнів. Звичайно, як і багато інших дітей, я хотіла бути вчителем.
Я завжди обожнювала свій предмет. Було велике бажання поділитися своїми знаннями, розкрити перед учнями великий і захопливий світ науки історії.
Звичайно романтичні уявлення про школу швидко розвіялися , коли «молодий спеціаліст» зіткнувся з жорстким реаліями. За 21 рік роботи в школі (до речі – всі ці роки я не зраджувала рідній школі) були різні ситуації, інколи замислювалася, чи правильно вибрала цей шлях. Але коли заходиш до класу і бачиш зацікавлені очі своїх шестикласників, що вже готові дізнатися про Стародавній Єгипет, коли йдеш додому втомлений, але радісний від того, що в десятому класі на сьомому уроці (коли вже всі втомилися) розгорнулася бурна дискусія , яка захопила всіх без виключення, ти розумієш що це твоє покликання. Коли твої випускники пишуть та телефонують тобі, приходять до школи, говорять, що часто згадують твої уроки, що їм легко дається історія в інституті, що скучили, розумієш, що ти щаслива людина.
Я люблю своїх учнів, прислухаюсь до них, поважаю їх думку. Я бачу в них особистостей. Може це інколи й заважає. Простіше бути «диктатором», якого слухають, тому що бояться. Не треба прикладати багато зусиль, щоб встановити дисципліну в класі. Але в даному випадку «мета не виправдовує засобів». « Щоб бути хорошим викладачем, необхідно любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш», - сказав видатний історик В.Ключевський
Професія вчителя дуже складна і відповідальна. Я люблю свою професію. Вона допомагає нам, вчителям, бачити через роки наших учнів і пишатися тим, яким вони стали. Бачити духовне зростання наших дітей і розуміти, що частинка нашої душі залишилася в них.
«Я торкаюсь до майбутнього. Я вчу»
К.Маколіфф, американська вчителька і астронавт.
Я завжди обожнювала свій предмет. Було велике бажання поділитися своїми знаннями, розкрити перед учнями великий і захопливий світ науки історії.
Звичайно романтичні уявлення про школу швидко розвіялися , коли «молодий спеціаліст» зіткнувся з жорстким реаліями. За 21 рік роботи в школі (до речі – всі ці роки я не зраджувала рідній школі) були різні ситуації, інколи замислювалася, чи правильно вибрала цей шлях. Але коли заходиш до класу і бачиш зацікавлені очі своїх шестикласників, що вже готові дізнатися про Стародавній Єгипет, коли йдеш додому втомлений, але радісний від того, що в десятому класі на сьомому уроці (коли вже всі втомилися) розгорнулася бурна дискусія , яка захопила всіх без виключення, ти розумієш що це твоє покликання. Коли твої випускники пишуть та телефонують тобі, приходять до школи, говорять, що часто згадують твої уроки, що їм легко дається історія в інституті, що скучили, розумієш, що ти щаслива людина.
Я люблю своїх учнів, прислухаюсь до них, поважаю їх думку. Я бачу в них особистостей. Може це інколи й заважає. Простіше бути «диктатором», якого слухають, тому що бояться. Не треба прикладати багато зусиль, щоб встановити дисципліну в класі. Але в даному випадку «мета не виправдовує засобів». « Щоб бути хорошим викладачем, необхідно любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш», - сказав видатний історик В.Ключевський
Професія вчителя дуже складна і відповідальна. Я люблю свою професію. Вона допомагає нам, вчителям, бачити через роки наших учнів і пишатися тим, яким вони стали. Бачити духовне зростання наших дітей і розуміти, що частинка нашої душі залишилася в них.
«Я торкаюсь до майбутнього. Я вчу»
К.Маколіфф, американська вчителька і астронавт.
Немає коментарів:
Дописати коментар